1.
рання весна
так схожа на осінь стару у дощах.
вітер зниділий шепче жалі-протиріччя гілкам.
слота падає сивою сіткою вод по дахах.
всіх калюж каламуть - як уламки дзеркал хідникам.
і розхитує місто у холоді подихом бриж -
він заблуканий сплутаний сіткою крапель сльоти.
а від неба - овальний іржею покоцаний спиж
ледь висвітлює шлях від самотності до самоти.
...крізь лінивий,
щедротний, нудотний з небес водоспад
весь скорючений йду...і бездумновнікуди мій рух.
і вітри із дощем у весні наче безладу лад -
ворохобні, силкуються викрасти мій капелюх...
раптом вщухло усе -
ні вітрів, ні дощу враз не стало...нема -
освітився мій шлях у маячний манливий оман.
2.
камнепадянням
в хаосі бруківкою шлях у нікуди.
там під літаврою спеки,
що сонце в пустелі безлюдній -
накри палаючи
шумні у день, що в весні не весінній.
і надокучні фанфари - криками в камнепадіння!
...кроки мої по шляху,
що кригкий, не надійний і згубний.. -
він над безоднею...звідти мелодії чуються трубні.
звуки відлунні ті - наче лілеї леліючий локон
димнолегки́й у стрічках серпантинних...
і по ним мої кроки.
...куди і навіщо
знадливий той щлях у захмарених далях?..
обрисом де мерехтію
ілюзія,
пил на скрижалях,
доля у попелу,
тінь по камінню,
ніхто у нікуди...
згорблений,
скрючений
мерзлий,
неспішний -
у млінні
тану в заобрії... -
там я зникаю
і гине мій шлях у падінні каміння.
