Що ми залишимо весні?
Пусті квартири і світанки,
Сліди від пальця на вікні,
Красиві знімки з фоторамки.
Останнім рейсом в новий шлях,
В безодню й прірву, в те майбутнє,
Все те що так малює страх,
Зробивши знову з мене дурня.
Що восени ми залишим?
Усі ті посмішки й розмови?
Все те кохання з телефону?
Чи все залишим без причин?
Нажаль тепер немає місця,
Вже не помістимося вдвох,
Давно я навпіл розділився,
Тобі – життя, собі – любов.
Я хочу в цій зимі лишитись,
Посеред вітру і снігів,
Почути голос свій у тиші,
Відбитком пальців на вікні.
Нехай по пальцям струмом тока,
Від холодів доходить імпульс,
Третя зима, та ж пора року,
Від тебе я ніяк не звільнюсь.
Хай інший вже прийде до тебе,
І замість слів, та замість рим,
Перенесе тебе де буде тепло,
Знов врятувавши від зими.
Мене забудь. І не згадай,
Але образ хоч не тримай,
Любов свою комусь віддай,
Мене пробач. І не згадай.
