Я кохала потвору.
У брехливій окрасці.
Він брехав з дня в день знову.
І начхав на всі ласки.
Все що просто хотіла.
Щоб донька усміхалась.
А йому все по боку.
Тільки нитка все рвалась.
Ти збирав весь не потріб.
Ну а я не цінилась.
Хоч я була і горда.
А в сльозах потопилась.
Потім просто я встала.
І закрила всі двері.
Мені лиш залишилось.
Підписати папери.
Це той шанс що відпустить.
Я нарешті вже вільна.
Не закована в грати.
А красива царівна.
Я не чую ні крики, ні слова про байдужість.
Я нарешті вдихнула.
І на світ повернулась.
Що в тобі покохала.
То напевно омана.
І тебе і не знала.
І не була кохана.
Просто зникни як тінь.
Що ночами приходить.
І блукай серед зрад.
І не знай що хоробить.
Не потрібен тепер.
Бо я сильна й без тебе.
А на тебе прийдуть.
І сильніші потреби.
Не живу одним днем.
А іду по сходинкам.
Не приходь ти тепер.
Я є вільна вже жінка.
Можливо й так)) але в людей буває багато масок. І тому ми не можем бути впевнені ніколи. Хоча думаю правда залишається правдою, просто вона вбиває гірше ніж брехня.
Вітрисько відповів на коментар LIV13, 03.02.2018 - 14:10
Аааа) не встигаю відписувати)))) про маски і ролі хочу написати прозу та поки не можу дібрати слів, от напишу) і обміняємось думками
Добре)))
Такі ми жінки! Все витримаємо! 
