Я кохала потвору.
У брехливій окрасці.
Він брехав з дня в день знову.
І начхав на всі ласки.
Все що просто хотіла.
Щоб донька усміхалась.
А йому все по боку.
Тільки нитка все рвалась.
Ти збирав весь не потріб.
Ну а я не цінилась.
Хоч я була і горда.
А в сльозах потопилась.
Потім просто я встала.
І закрила всі двері.
Мені лиш залишилось.
Підписати папери.
Це той шанс що відпустить.
Я нарешті вже вільна.
Не закована в грати.
А красива царівна.
Я не чую ні крики, ні слова про байдужість.
Я нарешті вдихнула.
І на світ повернулась.
Що в тобі покохала.
То напевно омана.
І тебе і не знала.
І не була кохана.
Просто зникни як тінь.
Що ночами приходить.
І блукай серед зрад.
І не знай що хоробить.
Не потрібен тепер.
Бо я сильна й без тебе.
А на тебе прийдуть.
І сильніші потреби.
Не живу одним днем.
А іду по сходинкам.
Не приходь ти тепер.
Я є вільна вже жінка.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=774547
Рубрика: Лірика
дата надходження 01.02.2018
автор: LIV13