То була колись вишня,
А нині – суцільна мережанка біла,
Лиш морзянкою стовбур і гілочки.
Ой, яке ж це мереживо чисте, ой леле!
То його так закохано паморозь сплела.
Тішать око і серце легкі пелюстки.
Тут шипшина хиталась у драній хустині
Пазурами лякали гілляки лихі.
Не впізнати її в цьому бальному платті,
Де ж поділись колючки, гіллячки сухі?
Їх нема! Лиш сміється царівна Сніжана,
Мерехтять її перли – пір’їнки легкі.
А мороз з сонцем в піжмурки весело грають,
І туман, ген до обрію втік.
Щедро паморозь пишну лишив на прощання.
Це не просто краса – це природи вінчання
Радість, весно, неси – урожай на цей рік!
Зупинися, людино! Подивися на чудо.
Ось берізонька біла, мов лебідь, стоїть.
Усміхнись , і звільнись від мирської полуди,
Бо краса ця ніколи наш світ не погубить
Хай мелодія Баха у серці бринить.