У маленької пташини
в годівничці ні крихтини.
По гілячці вона скаче
І, мабуть, тихенько плаче.
Бо не вміє попрохати,
бо не має мами й тата,
які куплять хліб і кашку –
нагодують бідолашку…
А хто може поділитись,
щоб про пташку не журитись?
Бо вона у літній час
гарно дбала про всіх нас.
Працювала у садках,
на полях та у лісах,
аби ми з тобою, друже,
були взимку ситі й дужі.
Щоб ми кашку вранці їли,
груші, яблучка, сік пили.
А від сну пташиний спів
так приємно нас будив.
Ти тепер про неї дбай –
крихти в жменьку позбирай –
в годівничку для пташини
занеси в зимову днину.
Глянь, як пташечка мала
боязливо погляда.
Але рада дуже-дуже,
Що в цім світі має друзів…
