о, намет у пустелі! а свічка в наметі
стиха блимає, кидаючи і світло, й ніжну тінь
на серпанок, що на обличчі у неї:
сестра, мовчазна до таких, як я –
вона платить моїм мовчазним шануванням
за своє мовчазне показне благочестя.
гаразд, але хто та скажена й шалена панна,
що танцює тепер? це я справді
бачу на власні очі
чи то я неправильно читаю в її очах?
мені важко залагодити таку показну суперечність,
завжди важко мирити такі от антагонізми.
я не вживаю рішучих каральних заходів.
я не даю імен; мені не дають так само.
я не хочу відкинути цю небезпечну завісу:
навіть коли б ти мене прокляла навіки.
ім'я отця гуде у тебе в голові.
згадуй слова пророків,
відповідні до всього на світі.
нехай тебе зв'язують давні й прадавні слова:
ні, я не питиму, наче брудна тварина,
з твоєї святої криниці.
відкидаю безчестя; не приймаю святих імен.
до того ж я ще й неписьменний: не читаю святих письмен.
ти можеш мене навіть зненавидіти, кохана:
мені здається, ми заручені,
і навіть одружені з давніх давен.
за твором: dangerous veils, jethro tull
