Чудовий ранок за вiкном, птахи щебечуть дзвiнко.
Сiдають снiдати до столу батьки й мала Галинка.
Це ж розстелити саме час барвисту скатертину
Насипать страви в тарiлки й вiдрiзати хлiбину.
Але утрьох нецiкаво i може нудьга в полон схопити.
Веселе дiвчисько каже: "Ще когось би поруч посадити!"
- Хоча б - пухнасту кiшку, яка нявчить та й питає -
- Бiля вас сiсти я згодна, мовляв, а де стiлець не знаю.
Чує Галинка, що десь на вулицi гарчить якийсь собака.
- Може його нам до гурту гукнути? Ой, справжнiй забiяка!
Або з клiтки канарку випустити - жовту, наче сонечко!
Та полетить не до столу вона - пурхне лиш у вiконечко.
I надiйшов ось вiд лева лист - то ж звiрячий iмператор -
- Важливi справи мене на бенкет не хочуть вiдпускати!
- Ну, повелося так вже, що в пташки й звiра своя є годiвниця.
Сидiти за столом тепер їм, Галинко, лиш у казках годиться.
