Черкали небо лебеді вночі,
І поривалися до бою відчайдушно,
Один вгасав, а інший непорушно
Зривався в землю Бога кленучи.
Як мармур білий, з них один зостався.
Зломивши міць смоляно-чорних крил.
По небу, наче цвітом розпростягся
Агатових замсолених чорнил.
Плескали бризками смарагдів з чорнотою,
Із неба бачили двох лебедів крислатих,
Цей бій був скінчений минулою добою,
І перемогою одного з двох крилатих.
Двобій із маревом агатових чорнил,
Із плямами, що днем і не розгледіть,
Крислаті крила, стягом із світил,
Свої простяг агато-чорний лебідь.
