|
В саду, де пахне яблуками осінь
І з неба ллється сонячне тепло,
Де вітер грає у моїм волоссі,
Ураз ненач дитинство ожило -
В моїх думках, у серці і у мріях,
Так тепло і приємно на душі.
Ти знов даруєш новії надії,
Щоб ми як свято кожен день жили.
Тебе чомусь чекаю я найбільше;
Може, тому, що мудра і красива
Ти завжди, і у свої грози, зливи
Сховати можеш ти усе на світі.
Я вірю в те, що для таких, як я,
Тебе сам Бог, чи хто там, сотворив,
Золотокоса осінь, подруго-журба,
Ти ж, правда, знов зі мной поговориш?
Ти скажеш, що усе не вічне на землі,
Як жовтий лист, розвіється за вітром
Або згниє, проспавши до весни,
Хоча в душі воно нас не покине.
Люблю тебе, сестра пухнастих айстр,
Дочка вогню і мати урожаю.
Вже вкотре ти зустрінеш радо нас,
А ми - тебе. Може, пробудиш краще
У цьому світі і у цих серцях.
Я знов ловлю проміння твого сонця,
Запашність вітру, солодкість в дощах,
Вітаю тебе і вклоняюсь, Осінь!
ID:
751319
Рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата надходження: 20.09.2017 00:39:02
© дата внесення змiн: 20.09.2017 00:39:37
автор: Альона Свиста
Вкажіть причину вашої скарги
|
