***

В  саду,  де  пахне  яблуками  осінь
І  з  неба  ллється  сонячне  тепло,
Де  вітер  грає  у  моїм  волоссі,
Ураз  ненач  дитинство  ожило  -
В  моїх  думках,  у  серці  і  у  мріях,
Так  тепло  і  приємно  на  душі.
Ти  знов  даруєш  новії  надії,
Щоб  ми  як  свято  кожен  день  жили.
Тебе  чомусь  чекаю  я  найбільше;
Може,  тому,  що  мудра  і  красива
Ти  завжди,  і  у  свої  грози,  зливи
Сховати  можеш  ти  усе  на  світі.
Я  вірю  в  те,  що  для  таких,  як  я,
Тебе  сам  Бог,  чи  хто  там,  сотворив,
Золотокоса  осінь,  подруго-журба,
Ти  ж,  правда,  знов  зі  мной  поговориш?
Ти  скажеш,  що  усе  не  вічне  на  землі,
Як  жовтий  лист,  розвіється  за  вітром
Або  згниє,  проспавши  до  весни,
Хоча  в  душі  воно  нас  не  покине.
Люблю  тебе,  сестра  пухнастих  айстр,
Дочка  вогню  і  мати  урожаю.
Вже  вкотре  ти  зустрінеш  радо  нас,
А  ми  -  тебе.  Може,  пробудиш  краще
У  цьому  світі  і  у  цих  серцях.
Я  знов  ловлю  проміння  твого  сонця,
Запашність  вітру,  солодкість  в  дощах,
Вітаю  тебе  і  вклоняюсь,  Осінь!

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=751319
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 20.09.2017
автор: Альона Свиста