Слух… Від гамору вулиці за вікном, далеких відгомонів, цокання годинника, розмов і стуків – до безпосередньо звернутих до дитини шепоту і слів… Сюди треба віднести і звуки, що їх немовля видає саме: крик, лепет, бурмотіння. Поки дізнається, що то воно саме, а не хтось невидимий лопоче і кричить, сплине багато часу… Якщо спочатку воно кричить, бо його щось тривожить, то згодом вчиться кричати, щоб уберегти себе від тривог. Уважно придивіться до немовляти, коли воно слухає плач.
Відчуваючи біль, немовля не тільки кричить, а й бачить крик, відчуває цей крик у горлі, бачить його через примружені повіки у розпливчастих образах. Усе це – сильне, вороже, грізне, незрозуміле.
Зір… Світло й темрява, ніч і день... Обриси тіні, перші контури ліній, і все – без перспективи. Мати на відстані метра – вже інша тінь. Профіль її обличчя… лише підборіддя і губи, коли дивитися знизу, лежачи у неї на колінах; схилилася – те саме обличчя, тільки з очима; вже зовсім інакше – з волоссям, коли мати схилилася ближче. Уже немовля знає свою матір. Ще й ні говорити, ні ходити не вміє, а вже тягне рученята до матері. Впізнає її на вулиці, коли вона підходить, ще здаля усміхається. Навіть уночі впізнає з голосу, з дихання…
Грудь – світла хмара, смак, запах, тепло, добро. Немовля добре розуміє і чекає, щоб годувальниця розстібнула ліф, поклала хустку під підборіддя, і гнівається, коли затримується очікуване.
Лише пензель художника-футуриста може намалювати нам те, чим є дитина для себе: пальчики, кулачки, менш виразно ноги і животик; може навіть і голова, от тільки пунктирною лінією, як на карті Заполяр’я... Немовля досліджує свої руки. Розгинає, водить вправо і вліво, віддаляє, наближає, розчепірює пальці, стискає у кулачок, щось промовляє до них і чекає на відповідь. Воно не грається, майте ж очі і зрозумійте зусилля його волі! Усе, в чому дитина може впевнитися сама, вона хоче бачити, перевірити, випробувати; і так ще стільки залишається всього, чому треба вірити! Повторюю: основним змістом психічного життя немовляти є прагнення оволодіти невідомими стихіями, таємницею навколишнього світу, звідки плине добро і зло. Щоб оволодіти, дитина прагне пізнати. А далі треба віднайти себе у суспільстві, себе у людстві, себе у всесвіті.
Ось і волосся вже сиве, а роботу ще не закінчено.
(З книг «Як любити дітей» та «Правила життя».)
Сергей, как Вы думаете, почему ничего из первых впечатлений жизни не остается в памяти человеческой? черная дыра, провал в ту бесконечность в которой были до рождения и только какие то обрывки, когда начинает понемногу сформировываться наше самоосознание мира. не говорит ли это о том, что в первые месяцы, которые так трогательно вышеописаны, действуют только рефлексы, инстинкт?
Мы забываем о том, что нас не тревожит. Подробнее на следующей неделе, сейчас библиотека закроется.
Владимир, я взял тайм-аут, чтобы обдумать ответ, но так ничего нового и не придумал. Может быть, новый вариант объяснения содержит сегодняшняя публикация, но меня она не удовлетворяет. Потому что опровергается моими собственными воспоминаниями о самом раннем детстве. Взрослые родственники удивлялись, как много я помню до двух лет – и все эти воспоминания связаны с эмоциональным стрессом: ссоры взрослых, резкая перемена обстановки (переезды), обиды, фобии… Самое первое мое воспоминание, тоже стрессовое, относится к возрасту считаных недель – это яркое, анимированное воспоминание, а не фотосессия. Правда, многое потом могло дополниться именно наслоением последующих впечатлений, но субъективно я их отделяю аналитически. Это был мой первый визит к бабушке Поле (первое впечатление, как у Корчака) – эту новизну я четко помню, от нее и датировка возраста. Туго спеленатый (вероятно, в конверте), я лежал головой к горке подушек, они нависали, мне было страшно. Мама приходила, укачивала, потом я снова просыпался, мамы нет, подушки нависают. Плача своего не помню (вопреки Корчаку), но помню, что мама, которая разговаривала в соседней комнате, приходила несколько раз, не могла понять, что не так. Не могла понять, я это точно помню. И в целом, воспоминание совершенно «взрослое», несмотря на то, что я периодически спал.