Слух… Від гамору вулиці за вікном, далеких відгомонів, цокання годинника, розмов і стуків – до безпосередньо звернутих до дитини шепоту і слів… Сюди треба віднести і звуки, що їх немовля видає саме: крик, лепет, бурмотіння. Поки дізнається, що то воно саме, а не хтось невидимий лопоче і кричить, сплине багато часу… Якщо спочатку воно кричить, бо його щось тривожить, то згодом вчиться кричати, щоб уберегти себе від тривог. Уважно придивіться до немовляти, коли воно слухає плач.
Відчуваючи біль, немовля не тільки кричить, а й бачить крик, відчуває цей крик у горлі, бачить його через примружені повіки у розпливчастих образах. Усе це – сильне, вороже, грізне, незрозуміле.
Зір… Світло й темрява, ніч і день... Обриси тіні, перші контури ліній, і все – без перспективи. Мати на відстані метра – вже інша тінь. Профіль її обличчя… лише підборіддя і губи, коли дивитися знизу, лежачи у неї на колінах; схилилася – те саме обличчя, тільки з очима; вже зовсім інакше – з волоссям, коли мати схилилася ближче. Уже немовля знає свою матір. Ще й ні говорити, ні ходити не вміє, а вже тягне рученята до матері. Впізнає її на вулиці, коли вона підходить, ще здаля усміхається. Навіть уночі впізнає з голосу, з дихання…
Грудь – світла хмара, смак, запах, тепло, добро. Немовля добре розуміє і чекає, щоб годувальниця розстібнула ліф, поклала хустку під підборіддя, і гнівається, коли затримується очікуване.
Лише пензель художника-футуриста може намалювати нам те, чим є дитина для себе: пальчики, кулачки, менш виразно ноги і животик; може навіть і голова, от тільки пунктирною лінією, як на карті Заполяр’я... Немовля досліджує свої руки. Розгинає, водить вправо і вліво, віддаляє, наближає, розчепірює пальці, стискає у кулачок, щось промовляє до них і чекає на відповідь. Воно не грається, майте ж очі і зрозумійте зусилля його волі! Усе, в чому дитина може впевнитися сама, вона хоче бачити, перевірити, випробувати; і так ще стільки залишається всього, чому треба вірити! Повторюю: основним змістом психічного життя немовляти є прагнення оволодіти невідомими стихіями, таємницею навколишнього світу, звідки плине добро і зло. Щоб оволодіти, дитина прагне пізнати. А далі треба віднайти себе у суспільстві, себе у людстві, себе у всесвіті.
Ось і волосся вже сиве, а роботу ще не закінчено.
[i] (З книг «Як любити дітей» та «Правила життя».)
[/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=743691
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.07.2017
автор: Ник.С.Пичугин