Вогні нічного міста спалахують, тремтять.
Без жалю холодне скло тримає їх в полоні
сірих і страшних чужих багатоповерхівок.
Не вирватися вогникам назовні. Умирать
весь вечір й ніч усю вони навік приречені,
без тями мліти, сліди лишаючи у пам'яті... Думок
нестримний рій: Чому? За що? Як розірвать
замки й засови? Зірвать окови? Але ж бо ні!
Лишатись у неволі - то їх життєвий рок.
