Ти дурень. ти стоїш на одному коліні,
хоч міг би стояти на двох;
ти рвеш мені нерви, й немов паганіні
граєш на нечутливості. може, ти справді бог?
ні, ти не бог. ти стоїш на одному коліні,
освідчуючись цьому оцинкованому світу,
а на другому в тебе – господи,
мов якусь полуницю розбито!
і що це, мов морок, тече по твоїй руці,
і де взялись ці, мов синці,
якісь лишайникові тіні,
чи як то, боже мій, при людях називати –
( та називай: короста чи стигмати ) –
пригнічені, розчавлені,
ще й шизофренуті,
маніякально втоплені в себе на мілині –
вони ходять, говорять, щось роблять,
та нічого не роблять по суті,
лиш уникають реальности,
як відмахуються від комашні.
ось вони лізуть, мов догори течуть,
по ту потаємну, ще допотопну суть
ночі,
вбрані в зітхання, може й жіночі,
на яблуні щойно розквітлі
з кошиком –
чи в кожного мрія своя?
мабуть, я бачу людей в особливо сліпучому світлі –
може, тобі й не слід
бачити їх, як я
