не випадковим, мабуть, було те, що вони утворили коло
закутані в теплі брудні покривала
наскрізно пронизані вологим весняним повітрям.
що мені було відомо про їхні не часто повторювані ритуали?
тільки те, що всередині мене щораз скорочувалась діафрагма,
бракло повітря на мить,
так, ніби хтось штовхав мене в груди
хребтом пробігали чиїсь швидкі та холодні пальці.
я тримався подалі, почуваючись косулею, що стежить за вовком.
стара жінка, ритмічно гойдаючись, мовби на вітрі
розпочала мелодію, яку підхопили інші
мені вона видавалась тонкою ниткою, що проходить наскрізь кожного
прошиває застуджені груди кожної третьої жінки.
звук поволі здіймався вгору:
я бачив таке, коли повінь ставалась не швидко, проте невблаганно.
уявні птахи з їхніх плечей здіймалися.
/я подумав про те, що хочу додому, назад. що я роблю поблизу цього дахау./
їхні тихі і ніжні заспі́ви були язиком, що зволожував моє серце,
язиком тварини, що в будь-яку мить могла вчепитись у нього зубами.
і я дослухався. я був насторожений.
бачив, як у тобі (Тобі!) зародився голос, як він був засіяниий старою похмурою жінкою
як він у тобі проростав, і проріс.
ти прикладаєш руку до грудей, як роблять тут всі, хто страждає на кашель
і з твого горла виривається дикий гук, що підхоплюють інші
і я знаю, що то предки кричали твоїми зв'язками, різноголосся спліталось,
вилося поміж вас, і більшало.
..
і добре, що ти мене не помітила. бо зі мною ти раптом втрачаєш свою демонічну сутність. може як і кожен із вас у цій країні. може, коло, то єдино можлива для вас геометрична фігура, що дозволяє вам бути.
..
тож поки голоси ваших предків поволі стихають, мене вже поблизу немає.
я не хотів би цього казати й показувати. але мені страшно.
ID:
724628
Рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата надходження: 20.03.2017 21:43:13
© дата внесення змiн: 20.03.2017 21:49:49
автор: Hauch
Вкажіть причину вашої скарги
|