Ця голодна весна і мізер, що ти вдихаєш,
Повітря у ніч, під час сну та у день.
І знов, як завжди ти її за все вибачаєш,
Бо прагнеш ти завжди - все нових натхнень.
Ця голодна весна, між міст звела паралелі,
Прямуєш на схід, шукаючи захід.
Знову береш ти свої, ті старі акварелі,
Здається ось вихід та напис - це, вхід.
Й ти шукаєш помилку, виміряєш похибку,
Малюєш з молитвами, для неї німб.
І знову береш ту стару, розбиту слухавку,
Дзвониш, чуєш - наступне коло, це лімб.
І ця голодна весна тобі дається в знаки -
Помилка часу та відстань безмежна.
Та лише, себе й тебе у тому світі б знайти,
Прошу спинись, моя доля бентежна...
