Ніч. Усе покрила тьма,
Лиш дощ і я,
Не спиться нам у темряві
Він тихо стука у моє віконце
І промовляє: «Спи, моє сонце».
Та я заснути все ж не можу,
Думки сумні мене тривожать
«То розкажи мені», - він промовля.
І я йому розповідаю
Про те, що душу так тягає.
Жорстокість, ненависть, злоба
Людська душа, сповнена зла.
І мимоволі переді мною,
Постали постаті знайомі.
Мої рідненькі батько й ненька
Ой, як крається серденько!
Їхні повчання я добре пам’ятаю,
Молюся кожен день, щораз
І серце обливається сльозима враз.
Згадую ніжність і доброту,
Та ніжну, милу посмішку
Яка мене так чарувала,
Коли я з ними розмовляла.
Як шкода, що вони вже не зі мною
Та у душі я їх збережу,
Бо так сильно люблю.
Дощ вислухав мене і заспокоїв.
Заснуло все.
І я заснула вже давно.
Лиш дощ, все плаче під моїм вікном…
