Світлий ангеле мій! Найдорожча за всіх,
моя мила і лагідна Нене!
З невідомих світів рідний голос і сміх
крізь роки долинають до мене.
О відхід незворотний! Чом так назавжди
йдуть матусі в незвідані далі,
залишивши нам в серці скорботні сліди –
шрами болю, сирітства, печалі?!
День народження твій... Сніг скрипучий, мороз.
Сиротливо біліють могили...
– Здрастуй, рідна!.. –
Лягають букети мімоз,
і вклоняємось матінці милій.
... А яким веселковим був день цей колись!
Що морози й лихі хуртовини?!
Всі злітались додому – ми так поклялись –
на матусеньчині іменини.
Море радості й сміху, обіймів тепла,
бо збиратись родиною – звичка.
Шум застілля... До ранку розмова текла...
Всіх любов'ю грів дім-рукавичка...
Сльози серця течуть, давня туга ятрить,
і слова тиснуть горло в судомі.
Недомовлена вдячність, мов опік, горить... –
запізнились зізна́ння вагомі...
– Мамо, знаю, ти й звідти, з далеких світів
нас борониш від лиха й недолі.
Мабуть Там молитви твої чують святі,
бо поменшало горя і болю.
Ми за все тобі вдячні!.. –
. І світла печаль...
Став терпким аромат від букета...
Плаче свічка... і ми... Смуток втрати і жаль
біля твого, Матусю, портрета...
31.01.2017р.