Розправивши крилята, кришталеві,
Сніжинки тихо падають згори,
Усілись на сережки довгі кленів,
На гостроверхі, голі явори.
Створили казку, снігову, довкола,
Земля під нею солодко дріма ,
Мороз із льоду витесав окови –
Така цьогоріч видалась зима.
Вітри лоскочуть гілля і замети,
Собі щоб казку. білу, підкорить,
Коли ж в тобі живе душа поета,
То віршами вона загомонить.
9.01.2017.
Ганна Верес (Демиденко).
Гарний вiрш, Ганно. Дуже яскраво, гарно ви описали природу. Точно ви вiдзначили, що поети - люди досить незвичнi, у них зовсiм iнше свiтосприйняття у порiвняннi з основною масою людей.
Тiльки от може вам у 3 рядку, аби римованiше звучало, слово "клена" у множинi написати - "Усiлись на сережки довгi кленiв".