Па́хнет гарью. Четыре недели
Торф сухой по болотам горит.
Даже птицы сегодня не пели,
И осина уже не дрожит.
Стало солнце немилостью Божьей,
Дождик с Пасхи полей не кропил.
Приходил одноногий прохожий
И один на дворе говорил:
«Сроки страшные близятся. Скоро
Станет тесно от свежих могил.
Ждите глада, и труса, и мора,
И затменья небесных светил.
Только нашей земли не разделит
На потеху себе супостат:
Богородица белый расстелет
Над скорбя́ми великими плат».
Липень 1914
Пахне згаром. Чотири вже тижні
Торф сухий на болотах горить.
І птахи не порушили тиші,
І осика вже більш не тремтить.
Сонце, ніби не промисел Божий,
Дощ в поля з Великодня не впав.
Одноногий прийшов перехожий,
На подвір'ї собі сам казав:
"Близько строки жахливі. І скоро
Стане тісно від свіжих могил.
Ждіть і голоду, й страху, і мору,
І затемнення в небі світил.
Розділить нашу землю не в силі
На потіху собі супостат:
Богородиця вистеле білий
Над великими скорбами плат".