Які страхітні ці раптові зміни в світі –
по всій планеті підриває мир війна!
Тенетами терору оповитій
землі вже сниться мирна давнина.
Коли зашкалює критична маса болю
за одурілим людством, що в безодню йде, –
німію, здаючись на Божу волю,
молюсь в надії – вихід Він знайде.
Мала піщиночка не може світ змінити,
який звірячі орди тягнуть до кінця.
Мій Боже! Я не можу їх спинити...
але ж і не мовчу, як та вівця,
йдучи покірливо в отарі, безголово.
Супроти орків дав мені Ти не картеч,
а мирну і не вбивчу зброю – слово,
безкровний, та меткий двосічний меч.
Тож часто пишуться такі болючі строфи
й моли́тви, щоб не сталась ядерна зима,
бо може світ – за крок до катастрофи...
А іншої планети в нас – нема...
26.10.2016 р.
Але ж і не мовчу, як та вівця...Вражаюча правда .Дивуєшся деколи, коли жодного слова в творчі автора немає про найважливіше.Ніби їх не стосується.Дякую Вам,Світлано,за Вашу позицію,патріотизм і мужність.
Ненавиджу війну, боротися готова.
В годину цю сумну, у мене зброя - слово!
Це з якогось мого вірша, може ви, Світлано, його й читали. Та я з вами погоджуюсь на всі 100%.
.Дивуєшся деколи, коли жодного слова в творчі автора немає про найважливіше.Ніби їх не стосується.Дякую Вам,Світлано,за Вашу позицію,патріотизм і мужність. 
