Замовкли вірші, а слова, стомившись,
змарніли і знесилено мовчать,
серед брехні й облуди розгубившись,
наклали на уста свої печать.
Не віднайшла в думках своїх бентежних
слів, що ніхто сказати не зумів:
мов зброя – гострих, силою – безмежних,
від котрих блуд закляк би й онімів.
З пера течуть гіркі чорнильні сльози
від безладу і вбогості життя,
Дамокловим мечем висять загрози
над волею і мирним майбуттям.
Від сорому й чорнило червоніє,
що, вкотре, не змогли, не спромоглись
здійснити предковічну світлу мрію
про волю, силу, розквіт, злет увись.
Здавалось, до омріяного щастя
лишається один маленький крок...
Та знову – промах: недолугі власті,
розгул хижацтва... Болісний урок,
що справжня влада – це, без заперечень,
не власного збагачення пора,
а місія висока самозречень
заради краю рідного й добра.
Керманичам, яким своя держава,
могутня й сильна, – це пріоритет,
навіки гарантована і слава,
і шана наша, і авторитет.
О де ти, НАШ майбутній Вашинґтоне,
великих пра... пра... прадідів онук?
Спіши! Спіши, бо у болоті тонем,
наївшись обіцянок вище вух.
Країна жде, розшарпана штормами,
згуртуй народ, в якого сили – тьма!
І Боже правий, будь завжди із нами!
Без Тебе перемоги в нас – нема.
Світланочко! Уклін Вам за цей патріотичний і зболений вірш!Не рвіть своє змучене серце,бо коріння всього, що зараз відбувається - дуже глибоко, у віках...На превеликий жаль!
З повагою і сумом
Таке життя...
А Що? Та від кого чекати???
Не хочуть люди гуртуватись..
Бо вже нема кому довіряти...
Опускаються у людей руки...
Вже надоїли зубожіння і війни звуки!!!Успіхів Вам!!!
: 
