Теплий вітер куйовдить зелену чуприну дерев
І горять голубі оченята волошок у житі,
Громовиця далека оголює спалахом нерв,
Б'ється піснею в грудях, що ти є найкращою в світі...
Ти звідкіль узялась? Із яких невідомих світів?
Я тебе так боюся злякати, що й дихать не смію...
Ти із іншого виміру? Казки? Замріяних снів?
Легкокрилий метелик... далека, як зірка, як мрія...
Я б до тебе, у небо, чи в казку, крізь страх протиріч
Разом з дощиком хмаркою, птахом, чи вітром полинув...
Затихала гроза, десь далеко, розкотисто, в ніч,
І п`янке надвечір`я із запахом терпким полину...
А вона не долала до тебе ні безліч світів,
Ні кордони казок... Увійшла в підребер'я ліворуч
Не для того, щоб ти у розлузі за нею згорів...
Щоби ваші серця попри хмари і дощ були поруч...
Анатолій В. відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Розумію...Дивуюся?..
Ні, не здивуєш!
Бо до тебе я знову лечу -
У страхи протиріч,
У п"янке надвечір"я
Разом з громовицею, чуєш?
Легкокрилим метеликом
У твою розполохану ніч...
(...вибачте, знову не втрималась...)
Анатолій В. відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00