Чи ніч була солодка, чи не дуже,
Міцним чи полохливим вдався сон,
Це - вже було і вже мені байдуже,
Комп’ютеру здаюся у полон.
Я ж ніби знаю всю його шкідливість,
Я знаю: він краде безжально час.
Але я вдячна за його можливість
Мені подати зцілюючий глас.
Ми - вже удвох і знову добрий ранок,
Пірнаю у блакитний монітор
І є можливість різних забаганок,
І знову в нас взаємний цей повтор.
Нехай мене пробачить телевізор,
До нього я все рідше ходжу в гості,
Комп’ютер я люблю не задля ігор,
Мені відкрився знань безмежних простір.
Мій вірний друг. І це – уже назавжди,
Такі не зрадять, ну а я, тим більше,
Я відділю всі правди від неправди.
Мій моніторе, сяй мені ясніше!
