Зацвіла ожина красивими білими квітками, які пахнуть солодкими лапками бджіл. Я вперше цього року посадила ожину в опустілому садку після вирубки старих дерев. Маленька яблуня біля криничного кругу, що ледве стоїть і ось-ось розчахнеться на частини, зав’язала крихітні бордові плоди. Жасмин гуде бджолами, хоч і розпустив лише чверть своїх квіток. Його розплескані білі квіти із жовтими серединками нагадують мені якийсь парфум із «Брокарду». Чомусь я не змогла одразу взяти в руки секатор і нарізати жасминових квіток, щоб засушити. Таку ідеальну красу не хочеться порушувати та й гудіння бджіл навколо заворожує. Тому я стояла біля цього майже весільного куща і безкінечно довго вдихала його солод.
М’ята витяглася доверху, рятуючись від всюдисущого бур’яну. Моя рання малинка, яку я теж тільки цієї весни посадила зав’язала аж дві ягідки. Але жовта щось сидить на місці. Боюся, що вона мене підведе. Зате лимонник випустив два листочки у різних місцях. Матіола вже заколосилася і напахтилася як 65-річна жінка з мейкапом і шлейфом «Дзінтарс». Шавлія розклала свої шершаві листочки, мов ті мужчинки в метро свої ноги. Може це чим ширше, то тим більше ти мужик? Ніколи не розуміла цієї дивної традиції, у мене так просто сумка випадає.
На вихідних я дихала глибше.
Я годувала очі кольорами, спинку сонцем (тепер чухаюся як дикий пес), вуха годувала звуками птахів, півнів і курок-репетух. Але найголовніше – я годувала душу. Ось так:
• Хоп! Джміль сідає на квіточку конюшини, що за розмірами така ж, як і її пухнастий звір.
• Хоп! Кошенятка біжать до мене як до кицьки і повністю довіряють свої малюсінькі життя моїм великим ручищам. Взяла двох і поклала спинками на долоні, вони закинули голівоньки, і сонечко залоскотало кошенят під шийками. Ми «балдіємо». Вони ще погано тримаються на ногах, але вже граються лапками один з одним, досліджують темні кутки і великі миски зі смачними запахами.
• Хоп! Мама, як чарівниця, діставала із колеса шини крихітних індокаченят. Менше за мої руки, тільки-тільки зі шкарлупи воно пручалося своїми крильцями, аби вибратися з-під моїх пальців. Я відчувала, як билося його намистинкове серце. Відчувала м’якість пір’їнок, які перевершували м’якість моєї шкіри в сотню разів!
• Хоп! Я лежу на килимку в позі восьми точок і трилисники конюшини здаються деревами, а я ніби потонула в соковитій зеленій траві. Я дивлюся в очі крихітної комахи, яка переходила мій килимок у своїх справах і звернула увагу на велику кліпаючу істоту. Вона не відповіла на «привіт».
• Хоп! Я біжу по доріжці, а навколо мене дерева зробили тунель. І біжу я тому, що в посадці співають пташки, ворушаться якісь гризуни, злякавшись ударів моїх стоп об землю, неймовірно пахне листя і кора, а десь цвіте бузина.
• Хоп! Відчуття втраченого, бо джемова троянда уже посипала землю пелюстками, а моя улюблена рожева піона розтринькала свою свіжість і насичений аромат.
І ось моя лінія під всім цим: життя рухається, навіть коли ми думаємо, що світ зупинився.
07.06.2016
