Усе це достеменно якось дивно: починаючи з твоїх очей, закінчуючи позаплановою реконструкцією моїх власних намірів.
Багатоквартирні Фавни довкола сільпо на Грушового відбирають у мене останній кисень.
Відколи тебе зустріла, двадцять чотири години на добу і сім днів на тиждень
сумніваюсь у своїй адекватності..
Я б хотіла, щоб ти була всим суттєвим, знайомим, найближчою для мене жінкою ,
Непростою перехожою посеред людного натовпу,
Щоб перед нашою зустріччю я пила гліцисед, корвалол, валідол, валеріану,
щоб випадковий твій дотик спричиняв напади астми..
І я кажу собі - Настя, заспокойся, дихай повільно та глибоко,
Не роби дурощів, зосередься на ритмі серця.
Хіба ти вперше відчуваєш на власних зап'ястях жіночі гарячі руки?
Хіба вперше твої вуста гладять вказівним пальцем?..
Майже чотири місяці невагомості, невизначеності та безсоння змушують Кожну клітину мене палати -
так ніби облили бензином і клацнули запальничкою,
Гупає крилами об ребра душа, ніби метелик, накритий склянкою,
Гупає, гупає, поки врешті-решт не зламається тіло, не піде тріщина
від клубової кістки і до ключиці..
А потім проростає на рівні серця
Та червона аритмічна дівчинка-скерцо,
І я кохаю, ти стала моїми легенями та серцем,
А потім в венах виросло настільки безмежне деревце,
Що стало моїм будиночком біля озерця,
А на зап'ясті буква "К",моя безмежна монохромна дівчинко...
