Ти уважно дивишся на нього. Бачиш, як ворушаться його губи. Знаєш, що він щось говорить. Розказує. Мабуть, як пройшов його день. Тренування. Що тренер, неначе, навіжений ганяв його і команду по залу. Він говорить-говорить, а ти не чуєш ні слова. В голові роєм кружляють дикі думки. Ти питаєш себе: коли? Коли ти перетнула цю тонку межу, між дружбою і коханням? Як? Як змогла порушити собою ж встановлене правило: «Не закохуватись в друзів!» Ні-ні! Ні в якому разі! Та як тут можна не закохатись? В його сірі очі. В його мелодійний голос. Його сміх. В те як він говорить. Та навіть не в це! А в те, як він ставиться до тебе. Як обіймає. Дбає про тебе, неначе, ти скарб. Найдорожче, що є в його житті.
«Ти мій найкращий друг» - ось, що він завжди каже. Повторює тобі, неначе, мантру. І тобі деколи хочеться запитати: чому він так часто це повторює? Неначе, хоче когось переконати в цьому… Тебе? А може себе? Чи можливо обох відразу?
Ти підводиш очі і дивишся в його. Неначе шукаючи відповіді: коли? Коли він зрозуміє? Як скоро відчує, що він тобі вже більше, ніж просто друг? А може цього ніколи не станеться? Він ніколи не здогадається про твої почуття. Можливо він не хоче цього знати? Бо йому комфортно з тобою, як з другом?
Так-так. Ти скажеш злісно: «До біса! В нього багато друзів. Одним більше, одним менше…».
Але можливо ті друзі не такі, як ти? Не такі уважні? Не такі справжні і затишні? Можливо він не може спілкуватись з ними, так як з тобою – просто і без всяких напрягів. Без придуманих тем для розмов. Без спільних вподобань. Ви просто розмовляєте про все і ні про що. Ви неначе частинки одного пазла. Ідеально підходите один одному. І він просто боїться що вся ця легкість може кудись зникнути, якщо зробити лише один крок. Якщо стерти цю тонку межу яка називається дружба.
Ти уважно дивишся на нього. Він розказує тобі якісь небилиці. Посміхається. Розмахує руками. Проте ти не знаєш, що саме зараз, в цей момент, коли ти так зосереджена на своїх думках, ти пропускаєш щось важливе. Його серце готове виплигнути з грудей. Він одного твого погляду, такого ніжного і розуміючого. Його пульс зашкалює. І як би хтось поміряв йому тиск, то обов’язково сказав би: «Хлопче – ти на грані інфаркту. Заспокійся!» Та за своїми думками ти зовсім цього не помічаєш. Не помічаєш закоханого погляду, яким він на тебе дивитися. Того як він затинається, бо в твоїй присутності він ледь може говорити, ледь може дихати… Не помічаєш, як він простягає свою руку до твоєї… та в якусь мить зупиняється.
Вони сидять один напроти одного. Вона його уважно слухає, а він щось їй активно розказує. І хтось третій. Зовсім їм не помітний, попиваючи каву, спостерігає за ними. Незнайомець (а можливо незнайомка?) посміхається і думає: «Цікаво… хто з них першим здасться і перетне цю тонку межу?» Від такого азарту хочеться робити ставки. Але шанси тут рівні, адже вони закохані. І тільки справа часу в кого не витримають нерви.
07.04.2016
