|
Одного вечора, вона гуляла на самоті..В її душі було пусто..надто пусто, ніби хтось вичавив з неї всі соки. Вона блукала довго, доки невідома стежина не привела її до океану. Такого темного під покровом ночі, такого глибокого і загадкового.. Від нього віяло теплом, отим літнім теплим бризом. Він притягував її чимось незвіданим. Вона стояла довго на набережній і їй здавалося, що він говорить до неї, розповідає про морські глибини, про перли і про русалок, але найдивніше те, що здавалось- вона його розуміє. Та раптом її почав огортати сон і вона була змушена повернутися додому. Прийшовши, вона довго думала..Вона ще ніколи не бачила океану, не бачила такої величі і неземної краси, не відчувала тепла літнього бризу. Їй стало так тепло на душі, тепло і приємно..вона заснула, щоб наступного дня повернутись до нього..Вона приходила до нього кожного дня, слухала його шепіт, купалася в його теплих водах,але заходила тільки по пояс, за буйки боялася плисти щоб не потонути в його глибинах. Та одного разу сама не стямилася як заплила занадто далеко. Тепер океан став їй постійно снитися, кожної ночі він манив її своїм шепотом, своїми теплими хвилями.. і вона була щасливою.
Але все минуче..літо пройшло, забравши з собою тепло і лагідний бриз..настала осінь, що принесла холод і пожовкле листя. Океан став холодним, від нього більше не віяло теплим бризом, він перестав говорити. А вона продовжувала приходити, але він раз за разом нещадно бив її холодними байдужими хвилями. Вона відчувала себе покинутою, непотрібною, самотньою.. Біль і розпач роз\'їдали її серце наче солена вода. І якось вона прийшла ще раз, на її думку останній.. вона прислухалася, а може раптом почує його шепіт.. та дарма, він більше не розповідав їй своїх таємниць. Вона не стрималася і зі слізьми на очах прокричала: \"Чому ти мовчиш? Поговори зі мною ще хоч раз! Благаю!!\" Та він мовчав, гордо і непорушно.. Вона обернулась і пішла, надіючись, що він поманить її зараз теплим бризом, але цього не сталось.. Холод пробрав її до кісток. Вона могла б піти назавжди і спалити всі мости щоб зігрітись, могла піти швидко і не повернутися більше ніколи, але це було би надто просто..просто піти..від цієї думки її серце ледь не розірвалося.. Вона повернулася лицем до океану, скинула шифонову накидку і з розбігу кинулась в океан..і нехай буде що буде! Він був крижаний,але вона не відчула холоду, оскільки океан став її частинкою..вона пірнула і розтворилася, стала морською піною..
А він стояв..на його поверхні був відбиток неба..він стояв..гордо, непорушно і тихо..лиш іноді було чутно крик чайки в небі..
ID:
661628
Рубрика: Проза
дата надходження: 24.04.2016 07:04:34
© дата внесення змiн: 16.05.2016 00:28:11
автор: Irena Miller
Вкажіть причину вашої скарги
|
