Крижаний океан під віями -
до кісток пробирає холодом.
Ми у душах любов посіяли,
та насіння ніяк не сходило
Поцілунки дощами спраглими
всі поля наших тіл воложили.
Ми, здавалось, одного прагнули.
Ми здавалися надто схожими.
Коли день пролітав над стріхою
і мене огортало мороком,
ти була неземною втіхою,
ти була найлютішим ворогом.
В наші двері вривались сутінки,
танцювали на наших вулицях.
Їм немає де жити буцімто.
Світ наш меншав і я сутулився.
І, здавалося, геть не дихав я,
бо для тебе беріг повітря і
бо мене вже цей світ так виховав,
а мій світ у тобі, повір мені.
Крижаний океан під віями...
А, ти знаєш, і біс з тим холодом!
Ми у душах любов посіяли,
та насіння ніяк не сходило.
Вродливий вірш!...невчасно "підливали" от і незійшло...любов як рослина потребує постійного догляду двох турботливих "садівників"...таким трепетним сумом потягнуло!дуже красивий сум
Любомир Винник відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Спасибі велике. Трохи не так, та все ж радий був дізнатись Вашу думку
я ж тоже хочу знати вашу думку...так що... ділітся...з ближнім 
Просто чудово!!!!!
спасибі
