Чуєш?
Як дзвенять напружено й гостро
струни рядками
на ладах
віршотворіння,
стукають в пам"ять, як бажані гості
во їм"я твоє і пісні во ім"я.
Знаю,
стугонять не в лад і не в розмір,
рвуть посторонки,
на шматки
бризкають строфи.
лише для того, щоб березня розквіт
спинив на бігу і роки і строки.
Слухай,
як у тебе сила з безсиллям
так гармонійно
виплелись
у вічний поклик?
Тільки б одного у Бога просив я -
щоб весни в тобі ніколи не змовкли.
Бачиш -
на долоні роки, як квіти,
як на екрані кіно -
чітко й виразно.
Хочу одного у Бога просити -
щоб йшли ми усіми світами разом...
