Попри схильність до алегорій,
Помирають не від любові.
Хай би що там писали метри –
Від любові не можна вмерти.
Є хлопчина, і є дівчина,
Є потреба (вона ж - причина)
У банальних речах (і вічних) –
Тих, що роблять із нас незвичних:
Щоб, наприклад, немов дитина,
Усміхатися без упину,
Бо на тебе хтось глянув так,
Що аж солодко на устах.
Щоб узяти когось за руку –
І одразу не стало смутку,
А коли ти торкнешся тіла,
Щоб всередині затремтіло,
Щоб замріяно і незряче,
Щоб з вулканів лилось гаряче,
Щоб коли опустились крила,
Щось тобі додавало сили.
Щоб про тебе складали мрії,
Щоб знімали сніжинку з вії,
Щоб обіймеш – і зникла втома,
Бо в обіймах - неначе вдома.
Хай кругом все яке колюче,
Це не ранить тебе й не мучить,
І які б не були морози,
Ти не бачиш у них загрози,
Серце грає свою сонату,
Коли навіть не вміє грати.
Бо ж найкращі у світі ноти
Оті очі, які навпроти.
Ось вам жінка, а ось - мужчина,
Ось потреба (вона ж - причина).
Ось ілюзія (бо ж потреба) –
Хоч би якось торкнутись неба.
І хай що б там писали метри,
Від любові не можна вмерти,
То коли любити не можеш,
То життя на життя не схоже.
І від холоду не зів’янеш,
Якщо серденько полум’яне.
І серця на шматки не б’ються,
Бо ж не келихи, і не блюдця,
Бо чи вирви її , чи вийми,
Відчуваєм себе живими.
І якщо вмієш ти любити -
То тебе неможливо вбити…
Літо 2015, весна 2016
ID:
654286
Рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата надходження: 24.03.2016 22:13:17
© дата внесення змiн: 24.03.2016 22:13:17
автор: Ксенислава Крапка
Вкажіть причину вашої скарги
|
