Утрьох Догорає зірниця. Ніч лягла на поріг. Наших снів полуниці Я доїсти приліг... Ми в розпуснім коханні Ніч пускаєм "в розлив", І роз"ятрюєм рани, Що немов зажили... Наші двері відкриті Для тебе, моn амі. Ти найгірший епітет Подарунком сприйми. Одинока й красива По сусідству живеш. Вже терпіти несила... Хочеш сісти? Авжеж... Так буває нерідко. Невід"ємна деталь- Не цінується клітка, Хай би і золота. "Рудіменти епохи" Відкидаєм нараз. Зоологія трохи- Вірність шлюбу в наш час. Ви обоє- світлинки, Що мені до душі. Серед свінгерів свинка В сі-бемоль завищить... Мов крізь хащі ожини... Стогін- ах!.. Стогін-ох!.. То ж посунься, дружино!- Тіснувато... утрьох... © Copyright: Серго Сокольник, 2016 Свидетельство о публикации №116031301179
ID: 651168 Рубрика: Поезія, Лірика кохання дата надходження: 13.03.2016 01:43:37 © дата внесення змiн: 13.03.2016 01:43:37 автор: Сокольник
Проект ініційовано у 2002 р. київським поетом Євгеном Юхницею Правила щодо cookie