Все так просто...я невпинно ламаю лінії і хочу заснути,
Стіни та стелі, лишаються тими хто бачить мене найчастіше.
Малюють на тілі моїм бездоганні фрактали і я б надіслала їх всіх у конверті,
Та ранки перехоплюють пошту і гинуть наче у неба більш не лишилось води.
Я люблю тебе...мені зливають дощі усю свою втому, складають у шафу зі светрами,
Я кожен день намагаюсь зігріти серце,
Та холод встромляє пальці, розриває мене з середини,
Наче баса снігами в обіймах із Антарктидою,
Все далі на північ...
...я дивлюся на тебе й стає тепліше
Все до банальності просто...
Я пишу тобі, збираю з опалого листя/зірок натхнення,
Розкладаю в кишені, щоб не загубити і ближче до світла...
Я бачила океан. І там втонула моя самота і можливо не всі воскресають із мертвих,
І можливо у всій цій хворій чумою війні, є ще хтось здоровий,
Хтось разом п'є чай із картонних стаканів,
Хтось вірить, що якщо йти, то можна дійти до кінця...
Я люблю тебе...воно так банально просто /як забувається осінь, коли наступає зима/
