Ох, моя ж ти осінь-улюблена пора,
Серед усіх інших,хоч навіть дощова,
Й буває прохолодно,і громи і гроза,
І невгамовна блискавка,яка вже не стиха.
Слухати тривожний грім,який щось тихо всім шепоче,
Який так сильно хоче,щоб слухали його вночі,
І лиш тихенько щось тріпоче,може листя,
А може тільки шепіт осінніх вітерців.
Напевно грім так сильно розлютився,
Розплакався і випали дощі.
Ти заспокойся,і я послухаю тебе вночі,
І потім вийде сонце,припиняться дощі,
І грім тихенько зникне,забравши блискавиці,які світилися вночі.
Осінь-пора такої тихої гармонії,
Але для більшості-це час для меланхолії.
Осінь ж вам не винна,що ви її обрали,
Для того щоб всі плакали,й постійно сумували.
Осінь-вона сама по собі,
Буває і сумною,в душі із прохолодою,
Впадає у депресію,яка швидко проходить.
Дерева всі у золоті,які зігріті сонцем,
І прохолодні дощики,які змивають ваші сльози.
А як же колискові,які наспівує вам грім?
Може й трохи страшно,але ви звикните повірте.
Ви не обіжайтеся на грім,може все пробачити?
За те що він й дощі привів,за те що не дає себе побачити.
За те,що колискові,він наспівує сумні,
Які вже осінь встигла тихо нашептати.
З поверненням на сайт)) Гарна у вас пейзажна лірика.
Спробуйте писати поезії в прозі, або просто прозу, у вас гарні думки, які так і пливуть за межі вірша
Кларіс відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дуже дякую треба буде якось спробувати сумувала за вами і вашою поезією