Я чоловік! Та не цураюсь своїх сліз;
І почуття мої, нестримні ешелони,
Найдуть зненацька, як весняний бриз,
Лишивши по собі пусті перони.
Та все частіше стримую себе.
У нашим світі важко бути щирим.
Повз мене новий потяг пронесе,
А я собі тихенько йду із миром.
Сьогодні ж я піддавсь на свій каприз.
Мене понесло потягом нестримним.
Я чоловік. Та не цураюсь своїх сліз.
У нашім світі краще бути дивним.
