«Життя людини – це кіптява під казанком.»
(Чжуан Цзи)
Мандрувало якось Знання на Півночі
Серед степів неозорих і гір безлюдних,
Дійшло до витоків таємних ріки Темна Вода,
Зійшло на гору скелясту Непомітну
Та зустрілося з самим Недіянням
І спитало його одвічного і сущого:
«Як мислити, щоб пізнати Шлях?
За ким з мудрих і просвітлених слідувати,
Якою мені дорогою йти, щоб Шлях знайти?»
Та на ці питання Недіяння не відповіло.
Не відповіло і не знало, що відповісти.
Тоді пішло Знання на берег ріки Світлої
і зустріло Високого Божевільного
І спитало його про це.
«Знаю я і скажу тобі!» -
Відповів Божевільний Високий,
Але тут же забув, що сказати хотів.
Тоді пішло знання з цими ж питаннями
До Жовтого Предка мудрого,
У країну предків і пращурів.
«Не думай – і почнеш шлях пізнавати,
Ніде не знаходься, нічому не підкоряйся,
Ніякою дорогою не йди
І почнеш тоді Шлях знаходити» -
Жовтий предок відмовив.
«Ми з тобою знаємо це. –
Знання мовило. –
Та чому інші це мені не повідали?»
«Бо знаючий не говорить,
а той, що говорить не знає,
Тому мудрий
Здійснює вчення в мовчанні...»
Дякую друже! Ця притча парадоксальна - як і все в Китаї.... 
