Розірваний світе, ну чим залатати тебе?
Надією?Вірою?Сном-сподіванням на краще?
ось бачиш-червоний дракон роззявля свою пащу
і полум`ям диха, і пазуром землю шкребе...
А ти ж із , роси, павутиння і трохи з добра.
Дихне той дракон--тільки попіл підніметься в хмари.
В тобі оксамиту зеленого цілі гектари,
та нічим зашити--і шириться чорна діра,
в котру заповзають і відчай, і кривда, і страх,
мов зграя комах із настирливим шумом надкрилець...
Не видно облич. Тільки довга шеренга потилиць
на фоні стіни у зловісних червоних крапках.
Мій порваний світе, зшиваю докупи твій біль.
Ачей, з відвороту--яскравий узір вишиванки.
Ця ніч, як всі інші, закінчиться чистим світанком--
немов нагорода і ще одна латка тобі.
