Я ЗАВЖДИ СНИТИМУСЬ ТОБІ… (або ненаписаний лист Ольги Рошкевич Івану Франку сьогодні)
«Твій вічний сон насправді – тимчасовий. Щороку прокидаєшся у серпні і бачиш, що усе змінилось наче й водночас залишилося незмінним. Лиш Ти мені – постійний; могутня й сильна постать, змінити здатна, вплинути на долю… І я, Тобою змінена й та сама, і далі, являюся Тобі у кожнім сні, Твоєю дОлею, Твоєю Україною, Твоєю…
Її-мене по справжньому любив. Мене – кохав, а нею – жив і снив. І я Тобою сню, Іваську, в нашім сні. А ти усе питаєшся: «Чому?..». Бо віддано люблю і розумію… І дякую…
І знову серпень в Лолині закінчиться Тобою. Ми за порогом незалежності… Ми – двоє. З одного дерева два зірваних листки – то я і ти.
Сьогодні я, збагачена Тобою, живою дивлюся водою з криниці дна. Коли закінчиться весна – ми вкотре розпрощаємось.
Війною – твоя й моя сьогодні сивина… Та це, як сон, так само, – тимчасово. Бо є любов! Хай навіть не поєднана вона. Я знаю, знаю, добре знаю… І Ти, коханий, вір мені.
…Я завжди снитимусь Тобі.
Цілую. Твоя Оля.»
