Десь загубилося моє дитинство
Серед заплутаних доріг життя.
Час безтурботності та снів барвистих
Давно пішов без вороття.
Хто знає, як дитинство повернути,
Коли весь біль зникав у маминих обіймах?
Щоб знов під пісню мамину заснути
І почуватися спокійно?
Щоб, як колись, за руку батькову триматись,
Відчути захист і турботу знов.
Не можу я батьками не пишатись
За ласку їхню, за тепло й любов.
Щоб, як бувало, з дощиком пограти,
Ловити в руки сонячне проміння.
Щоб знов навчитися у снах літати,
І бути життєрадісним, дзвінким створінням..
Не можна зупинить нестримний час.
Все, що я можу, - тільки пам’ятати.
Й дитинства вогник, що в душі не згас,
Від заздрості людей оберігати….
дякую!!
Щиро дякую, пане Володимире!
