Близнюки Павло й Петрусь гралися в пісочку:
Вежу зводили міцну разом в холодочку.
Мали кран і екскаватор, щоби легше будувати.
Раптом чує мама: крик! Сваряться хлоп’ята.
Треба їм допомогти та пораду дати.
- Екскаватор я візьму! Ти вантаж машину!
- Ні! Я краще дам ладу́! Чуєш? Відпусти-но!
- Оголошую тайм-аут! – мама їм говорить. –
Як вам діяти, підкажуть з легенди герої.
Був колись Стрибог, бог вітру, парубком звичайним.
Захотів він за дружину взять собі Поляну
(славних подвигів багато вже вчинив, її щоб сватать).
Та вподобав ту дівчи́ну бог дощу Перун: «Богиня! -
він сказав слов’янам з неба. – Одружитись з нею треба!»
Вбрали Полю до весілля: одягли вінок із зілля,
Ко́су довгу заплели й до Перуна привели.
Бачив те й нещасний Стриба, і не зміг себе він стримать:
Блиснув ніж – і хлопець впав, наче неживий лежав.
«Я не хочу, щоб кривава учта шлюб мій омивала.
Хай же ти, красуне Полю, не дістанешся нікому!» -
Тут Перун ударив громом, всі попадали додолу.
Підвелись – немає Полі. Тільки дерево гнучке…
«Що то, Поля?» - «Ой, то Поля!» - чулось в натовпі гучне…
Оживив Перун тоді, завдяки Живій Воді,
Хлопця Стрибу й каже: «Брате! Разом маєм біль долати!»
Стали двоє сокола́ми й полетіли над хмарками
Десь у Вирій. І відтоді Стриба-бог вітри розводить
І на південь, і на схід. А Перун мов скам’янів:
Шлюбувати зарікався, від красунь всіх відмовлявся.
Зі Стрибогом він у парі водить дощ у темній хмарі.
А тополя ще й донині нас чарує при долині.
- Добре, Павле! Ми ж брати! Екскаватор ти бери!
Ну, а я візьму лопатку, разом будемо копати.
- От і добре, - каже мама, - обійшлося все без драми!
Вийшла вежа славна в хлопців. На піску стоїть і досі…
Іро, я вже й не дитина, а Ваш міф дуже сподобався.
Прочитаю онукам! Дякую!
ptaha відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
бальзамом на душу Ваші слова, дякую тільки потім не забудьте розказати, чи сподобалося онукам Вашим, бо погляд дорослого - це одне, а дитяче враження - то зовсім інше...