Я тримаю двері, заходь будь-ласка,
Моя хвороблива і юна любов.
Я не чекаю від тебе дитячої казки,
Лише б поринути в ніжність твою без розмов...
І знов прошу, нагадай мені вимкнути світло,
Аби під вікнами мало ходило дурні.
Давай за вітром втечемо від всіх непомітно
І зробим вигляд, що ми на цім світі одні...
Любов, ти знаєш, є сотні дурних історій,
якими можна щоночі палити вогонь.
І горілиць споглядати в заблукані зорі,
Тримати поруч гарячу і рідну долонь...
Погонь не треба за мною на іншому світі,
Лиш завітай у життя непомітним теплом.
Мої думки, наче градом об землю, побиті
Більше не смій закривати великим крилом!
Я ще притримаю двері, заходь назавжди,
Моя хвороблива і юна любов.
Нехай за тебе втікають кудись поїзди,
Щоб не ховатись одній серед безліч дібров.
● Христина Соловій – Тримай ●
Ну взагалі то я мав на увазі саме написання вірша а не його тему.
Не в образу тим хто вже скажемо так "років 20 с копійками поет" але їх вірші мені не сильно подобаються.
Я не вчився писати і моя проблема з збитим ритмом та ямбом і хореєм є та не це головне.
Твої рядки,образи, метафори це - 21 століття, каро.
Karo відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
це справді приємно читати.. це надихає не зупинятися на досягнутому)
так..раніше люди писати по іншому, та і кожен сприймє все по своєму) дякую дуже
