Іди тихенько крадучись
І не тривож їх сну ніколи.
Ніколи ти їх не буди,
А як розбудиш то ніколи
Не зможеш сам ти відійти
Від того жаху, що вони наводять.
Від того запаху гниття,
Що за ними ходить слідом,
Що пропитує тебе всього
Твої вуха, ніздрі і коліна
Твої легені, очі й руки
І, загалом, все твоє тіло.
Не буди їх, як не хочеш
Упасти в темну дрімоту.
Побачити на власні очі,
Що ці створіння взяли за мету.
Не буди і не пускай на волю,
Закрий у своїй голові
Хай краще вже сидять в неволі,
Зрідка жаліючись лише тобі.
