Знаєш, Маргарет, Ти приходиш вже п’яту ніч,
І троянди Тобі осипаються з передпліч.
Пахне м’ята, чебрець, кропива та спориш,
І здається, Ти – тут. Біля мене. Спиш.
І немов у кімнату вливаються тонни води,
Розмиваючи стіни, лишаючи Твої сліди.
І симфонію Брамса наспівує гобелен,
А в тій музиці – сотні тисяч Твоїх імен.
Твої речі, що пахнуть парфумами від «Шанель»,
Бережуть мене, ніби затишна цитадель.
Я не можу їх випрати, втратити Твій аромат,
Цю останню з Твоїх запахових сонат.
З нас би, Маргарет, вийшла рекламна пара,
Ми б купили будинок і завели сенбернара.
Народили дітей. Двох. А, може, більше.
Я ліпив би горнятка, Ти писала би вірші.
Наші доні програвали б синам у шахи,
На даху в нас мостили би гнізда птахи.
А коли у кімнатах було б надто парко,
Я б Тобі на терасі читав Петрарку.
Ти сварила б мене за не вимиті чашки,
Ми збирали б на пляжах дрібні черепашки.
Знаєш, Маргарет, стали б спокійні та сиві,
Але разом. І невиліковно щасливі.
///
І якби не той снайпер і куля у Твій живіт,
Щовесни рвав Тобі б я бузковий цвіт.
А тепер Ти просто приходиш вже п’яту ніч,
І троянди Тобі осипаються з передпліч.
Щодня заглядаю на сайт і бачу незнайомі псевдоніми та прізвища...
Куди зникли мої улюблені поети? Чому більше не бачу їхні вірші?
Я не пишу із-за війни, а чому, моя Юлю, не публікуєш вірші ТИ?
Зараз так бракує твоїх унікальних, неординарних, авторських поетичних знахідок!
Сумую за твоїми думками....
Юля Фінковська відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дяякую, Олечко! Дуже-дуже рада Вам!
Не знаю, просто не пишеться вже скільки часу... Чекаю на емоції та натхнення...