Коли ти старими картами із наміченими маршрутами залатуєш рани,
то люди з консервних банок моляться на краплі твоєї крові, мов на богів
і вічні тривоги вкривають тебе руками, тягнуть із тебе по ниточці все сухожилля і
стомлений вірою, ти просиш все кращої долі
і твої думки збуваючись, лякають тебе не на жарт
.бо коли скоро вітри розвіються
а старі світи розкришаться, мов черствий несмакуючий хліб
я хочу знати, що руки твої не опустяться,
як хочу бачити як вони з острахом зніматимуть чесний плід.
.як колір впаде в еволюцію,
серце буде ще тішити
краєм чутливого ока тримати тебе в собі.
я буду безмежно стишена
і буду до ранку з ніжністю
шепотіти тобі пісні.