світанки великомучеників виливаються молоком
на дощану мідну підлогу підхмарних келій;
краї застелених полотняним лав
завжди пустують
відчинені вікна
і двері
віриш,
молитви носять у кошиках
з верболозу.
ввечері діляться, неначе рибинами.
їхні сивим туманні голови й їхні теплі опущені спини
завжди до заходу,
намовляють покаятись.
я так більше не можу
боже мій-сірий-не-далі-свідомості
як мені соромно
бути пропащою, як у мені ніяк не прибуде святості -
так у мені відбуває спокою,
/.../
то карай мене, Боже,
свари мене.
виганяй мене, Боже
з раю в рай з раю до раю
