"Поэт –
словно форточка, которую забыл закрыть хозяин,
оставляя этот дом надолго".
Я не расслышал. Может, он сказал "ненадолго"?
Какое же постыдное поручение: ожидать Отца
с сеткой овощей и не сметь ни поставить её,
ни уйти – тогда как одноклассники рядом
заняты своими сладкими озорными делами!
А потом, дождавшись, вести через дорогу
велосипед с изумрудной пекинской капустой
на руле,
с Его тяжёлым телом в седле
и рассказывать Ему:
чудо, чудо, я проснулся сегодня и знал, что Ты придёшь,
я ждал.
Так пройти целый город, и ещё раз, в обратную сторону,
и вернуться туда, где только что был
овощной магазин, и с тревогой искать другие ориентиры,
вести этот велосипед с уже спящим телом Его
и без конца петлять в сторону предполагаемого дома,
не в силах вернуться к точке выхода и окончательно
запутавшись, –
Христос и Иосиф, Иосиф и сын его,
Иаков и сын его Иосиф, –
отныне поселены друг в друге, как два подсолнуха
ночью, которые не могут друг от друга
оторвать глаз,
гонимые пустым городом, всё ещё смутно счастливые,
ещё не окончательно спасённые.
(Перевёл с украинского Станислав Бельский)
--------------------------------------------
З думкою про Чеслава Мілоша
«Поет –
ніби кватирка, яку забув зачинити господар,
покидаючи цей дім надовго.»
Я недочув. Може, він сказав «ненадовго»?
Яке ж соромне доручення: чекати на Батька
з сіткою овочів і не сміти ні поставити її,
ні піти – тоді як однокласники поруч
зайняті своїми солодкими бешкетними справами!
А потім, дочекавшись, вести через дорогу
велосипед зі смарагдовою пекінською капустою
на кермі,
з Його важким тілом в сідлі,
і розповідати Йому:
диво, диво, я прокинувся нині і знав, що Ти прийдеш,
я чекав.
Так пройти ціле місто, і ще раз, у протилежний бік,
і повернутись туди, де щойно була
овочева крамниця, і тривожно шукати інших орієнтирів,
ведучи той велосипед з уже сплячим тілом Його,
петляти в уявний бік дому,
без кінця не повертаючись до точки виходу і остаточно
заплутавшись, –
Христос і Йосиф, Йосиф і син його,
Яків і син його Йосиф, –
відтепер оселені один в одному, як два соняшники
вночі, що неспроможні один від одного
відірвати ока,
гнані порожнім містом, ще невиразно щасливі,
ще не цілком порятовані.
ID:
571788
Рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата надходження: 03.04.2015 22:59:48
© дата внесення змiн: 29.08.2018 20:37:15
автор: Станислав Бельский
Вкажіть причину вашої скарги
|
