Бабця пече зави́ванці великодні,
Запах такий духмяний – на цілий двір!
Ніби спускається з неба Дух Господній,
Піч позіхає жевривом, як факір.
Бабця пече паски́ і солодкі ба́би,
Сипле родзинки в тісто, немов зірки…
Мліє гаряче диво, рум’янцем вабить,
Лиже вогонь засмаглі хрумкі боки.
Збоку росте найменша рум’яна паска –
Буде смачна потіха мені малій!…
Піч розпеклася, наче нагріта праска,
Пара, як біле мливо, повзе по склі.
Тихо сиджу, бо рипатися негоже,
Щоб не потало тісто, що підросло.
В кожному де́ку вродиться сонце Боже,
Кі́птем обтрусить в комині темне зло.
І Берегиня роду тонка, мов свічка,
Руки, від тіста білі, здійме увись…
Бабці давно немає і давня пічка
Вже не вагітна здобою, як колись…
Але у Страсний тиждень, за крок до свята,
Щось дивовижне коїться – вір-не-вір:
З пам’яті виринає старенька хата,
Мліє у пе́чі паска рожевувата –
Запах на цілий Всесвіт, не те, що двір!..
і бабця, і мама, і дружина, і доньки, і внучки наші - берегині українства. І мені завжди було дивно, як можна щотижня так смачно пекти, а на Великдень створити чудо - вершину української культури хліботворіння. А цей вірш, як і багато інших, достойний гідного місця у підручниках.
Ой, Наталочко... не підібрати слів до твого вірша... Він торкається найпотаємніших струн душі. У ньому і радість, і туга, і свято, і ностальгія... Він надзвичайно зворушливий і душевний.
Світлі спогади про дитинство!
Святі, смачні традиції із покоління в покоління передаються у спадок, як зв'язок з минулим і сьогоденням, що не тільки єднає людей, а й зберігає національну відмінність та унікальність окремих народів один від одного...
Чудова присвята напередодні величного свята!
В черговий раз переконуюся, що Ви - майстриня поетичного слова! Надзвичайно образно і досконало. Вірш - дихає, пульсує і вертить уявою, як "циган сонцем", або ні: як гравці Якубовичевим барабаном. Все сподобалось, особливо завершальні рядки
Наталочко! Згадками приємними сколихнула й моє серденько! Так було і в моєму житті! Всі ми діти одного двору, однієї хати, однієї неньки, що зветься Україною!
Наталя Данилюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Як влучно Ви сказали! Дякую, дорогий імениннику, за такі зворушливі слова!
Наталя Данилюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую, друже! Цими днями згадую, як бабуся пекла паски і завиванці перед Різдвяними і Великодніми святами, солодкі баби з родзинками, рогалики, медівники... Яке це свято було для дітей - не передати! А пахощі!.. Справді, на цілий Всесвіт! Вже Великдень близько, тому й пригадалося...