І все як є- мальоване фломастером життя,
у барвах тисячі веселок - біль.
Та в кольорах небачу укриття
від крижаних минулих хвиль...
Бо маска - нестабільний сховок,
що зрадою просяк на пиці у майстрів,
для тебе ж це - солодкий морок
в якім ще дух від спогадів вцілів...
І люди бачать твої очі:
зелені, сині...та такі пусті,
в них втоплені емоції співочі
Хоч душу в Тартар не впусти!
Минуле сковує серця у клітку,
ключі в якій - бажання йти вперед!
зітріть з долоні чорну мітку...
запхніть усе болюче в спред!
Шукайте олівці з віддтінком світла
захованим у нестійкий графіт -
рятуючий...Як подих вітру,
стійкий...немов уявний світ...
