Привіт. Це я - отой солдатик Український,
В якого випустив ти кулю ту прокляту.
Але ж братами ми колись були, хіба не пам*ятаєш?
А я пишу, пишу тобі з небес...
Хотів сказати, я зла на тебе не тримаю.
Такая доля.
На все є Бож*я воля.
Та в мене дома донечка мала,
Яка надвечір запитає в мами:
"Де татко, чом не обійма?"
А ще кохана залишилась,
Яка кляне тебе щодня.
І мати з чорною хустиною не скроні.
І батько, який себе довіку не пробачить,
Що відпустив єдиного синочка на війну.
Я пам*́ятаю той похмурий день.
Ми з побратимами стояли під дощем,
І знали, що поляжем.
Бо був наказ: неможна в вас стрілять.
І навіть Мінська та угода не зупинила вас на мить.
Я пам*ятаю, як засміявся ти
І глянув мені у вічі.
Я пам*ятаю, й забути вже ніяк...